МИ НЕ ЗАБУЛИ. МИ ПАМ'ЯТАЄМО І ЧЕКАЄМО...
Кожного року 30 серпня Україна відзначає Міжнародний день зниклих безвісти. Це день скорботи та нагадування про тисячі доль, обірваних війною, і про біль, який досі несуть у серцях родини тих, хто чекає на повернення своїх близьких.
Зник безвісти – два слова, які стали страшними буднями і для українців. Повномасштабна війна щодня забирає в родин найцінніше — зв’язок із близькими. Тисячі українців вважаються зниклими безвісти. Їхні родини продовжують жити у невизначеності, з надією у серці та болем у душі.
Пошук зниклих безвісти складний. Для тих, хто шукає рідних, кожен день перетворюється на боротьбу. Дані про зниклих безвісти їм доводиться збирати по крихтах.
Зникнення близької людини – це трагедія для членів родини, які страждають через відсутність новин та переживають муки очікування; страждають від «невизначеної втрати» – вони балансують між надією побачити, почути чи доторкнутись до рідної людини та відчаєм від думки, що вони ніколи не дізнаються про її долю.
Ми не маємо права забувати!
Зниклі — не просто цифри в статистиці. Це — сини і доньки, матері й батьки, брати й сестри. Вони — частина нашої громади, нашої країни, нашої історії.
Нехай кожна родина, яка чекає на звістку, отримає її.
Нехай надія, що живе у серці, стане реальністю.
Нехай світло пам’яті ніколи не згасає, а правда й віра допомагають віднайти кожного.
Нехай усі зниклі будуть знайдені.
